Арабське повстання (1916—1918)
| Арабське повстання | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Близькосхідний театр воєнних дій Першої світової війни | |||||||||
 Солдати арабської армії в Аравійській пустелі тримають прапор Арабського повстання. | |||||||||
| |||||||||
| Військові сили | |||||||||
| 30000 (червень 1916)[1] 50000+ (1918)[2] | травень 1916: 6500–7000[3] Вересень 1918: 25000 340 гармат[1] | ||||||||
| Втрати | |||||||||
| Невідомі |  47,000+5,000 вбито 10,000 поранено[4] 22,000+ полонено[5][6][7] ~10,000 смертей через хвороби | ||||||||
Ара́бське повста́ння 1916—1918 років (араб. الثورة العربية, Al-Thawra al-`Arabiyya, тур. Arap İsyanı) — повстання солдатів арабської армії, що виникло як спротив османському пануванню на Аравійському півострові й мало на меті створення єдиної арабської держави від Сирії до Ємену. Ініціатором був Хусейн бін Алі, шаріф Мекки.
Передісторія
Після Молодотурецької революції 1908—1909 років Османська імперія весь час зазнавала невдач. Прагнучи компенсувати втрати від цих поразок (в тому числі і територіальні), молодотурки розгорнули нестримну пропаганду пантюркізму та переслідували етнічні меншини імперії навіть сильніше, ніж повалений ними Абдул-Гамід II. Під впливом цих факторів серед найактивніших груп арабського населення імперії стали виникати настрої, а також угруповання, що такі настрої виражали, які поступово еволюціонували від османізму до націоналізму, тобто від лояльної співпраці зі Стамбулом до утвердження арабської самобутності. 1905 року сирійський емігрант Наджіб Азур опублікував у Парижі маніфест «Ліги арабської вітчизни», в якому говорилося:
 | Араби усвідомили свою національну, історичну та етнографічну однорідність, і хочуть відділитися від гнилого османського древа з метою утворити незалежну державу. |  |
Наджіб Азур належав до панарабістів, які розраховували досягти своєї мети — утворення незалежної держави на базі арабських провінцій Османської імперії в рамках Арабської Азії — за допомогою «гуманних освічених націй Заходу».
Хід повстання
8 червня 1916 року шериф Хусейн здійняв повстання. У нього було 50 тисяч осіб, проте лише 10 тисяч рушниць. За підтримки флоту Антанти, який встановив контроль над Червоним морем, 10 червня араби атакували порт Джидда, І 16 червня османський гарнізон капітулював. До кінця вересня араби взяли ряд прибережних міст, однак пряма атака на Медіну у жовтні 1916 року була відбита османськими військами.
Британський уряд відправив до арабів капітана Лоуренса, який забезпечив їм підтримку Королівського флоту при обороні Янбу в грудні. Лоуренс зумів переконати арабських лідерів не атакувати Медіну, а порушити натомість роботу Хиджазької залізниці, що відволікло на себе значні османські сили.
3 січня 1917 року Фейсал ібн Хусейн з 5100 вершниками на верблюдах, 5300 піхотинцями, 4 гірськими гарматами, 10 кулеметами та 380 в'ючними верблюдами вирушив на північ уздовж Червоного моря до міста Аль-Вадж. У той час як османський гарнізон приготувався до оборони від атаки з півдня, десант з 400 арабів та 200 британських моряків 23 січня 1917 року атакував місто з півночі. Через 36 годин гарнізон капітулював, і турки вирішили відійти від Мекки на вигідніші для оборони позиції у Медіні, розмістивши гарнізони вздовж Хиджазької залізниці. Сили арабів зросли до 70 тисяч осіб, у них на озброєнні було вже 28 тисяч рушниць.
В 1917 році на сторону повсталих перейшов Ауда ібу Тайі, і 9 травня Лоуренс повів його сили на штурм останнього османського порту на Червоному морі — Акаби. 6 липня, після запеклого бою, місто було взято. Тим самим була усунута загроза правому флангу британських сил, що наступали з Єгипту в Палестину. Після цього араби здійснювали рейди на османські позиції та комунікації, підтримуючи наступ генерала Алленбі.
Заняття Акаби дозволило налагодити постачання арабів зі складів Антанти, в арабських військах з'явилися технічні фахівці, в інтересах арабів діяла британська авіація; своєю чергою араби тактикою дрібних нападів змушували триматися розосередженими на великій площі велику кількість османських сил, доставляли військам генерала Алленбі розвідувальну інформацію.
У вересні 1918 року Алленбі відвів арабським партизанам важливу роль при плануванні битви при Мегіддо. Коли сили Антанти атакували османсько-німецькі позиції з фронту, араби раптовим ударом в тилу перерізали всі три залізниці, позбавивши турків можливості отримати підкріплення або відступити.
30 вересня 1918 року арабські вершники на верблюдах підійшли до Дамаску, і виявили, що арабські націоналісти з-поміж жителів міста вже підійняли прапори арабського повстання. Наступного дня в місто вступила Австралійська легка кавалерія.
Повстання завершилося 1 жовтня 1918 року, коли арабська армія та британський Camel Corps зайняли Дамаск. Ця подія завершила також близькосхідну кампанію Першої світової війни.
Найвідомішою особою цієї кампанії є британський солдат і письменник Томас Едвард Лоуренс (1888—1935), знаний як Лоуренс Аравійський, що був гарячим прихильником утворення самостійної арабської держави.
Див. також
- Лоуренс Аравійський (фільм)
Примітки
- ↑ а б Murphy, p. 26.
- ↑ Mehmet Bahadir Dördüncü, Mecca-Medina: the Yıldız albums of Sultan Abdülhamid II, Tughra Books, 2006, ISBN 1-59784-054-8, сторінка 29. Число враховує лише тих, хто брав участь в облозі Медіни в момент коли відбулась здача і не включає арабських повстанців в інших місцях.
- ↑ Military Intelligence and the Arab Revolt: The first modern intelligence war, Polly a. Mohs, ISBN 1-134-19254-1, Routledge, p. 41.
- ↑ Erickson 2001, p. 238, Appendix F.
- ↑ War Office (1922). Statistics of the military effort of the British Empire during the Great War, 1914–1920. London H.M. Stationery Office. с. 633.: 8000 в'язнів взяли арабські повстанці в Сирії-Палестині в 1918, разом із 98600 взятих англійцями.
- ↑ Parnell, p. 75: 6,000 prisoners taken by the end of 1916
- ↑ Süleyman Beyoğlu, The end broken point of Turkish-Arabian relations: The evacuation of Medine, Atatürk Atatürk Research Centre Journal (Number 78, Edition: XXVI, November 2010) (Turkish). 8000 османських військовиків наприкінці облоги Медіни and were evacuated to Egypt afterwards.
Джерела
- David Fromkin (1989). A Peace to End All Peace. Avon Books.
- Thomas Edward Lawrence (1935). Seven Pillars of Wisdom. Doubleday, Doran, and Co.
- Jeremy Wilson (1990). Lawrence of Arabia: The Authorized Biography of T.E. Lawrence. Atheneum.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
