Формула-1 — Гран-прі Німеччини 1969
| нім. XXXI Grosser Preis von Deutschland | ||
| 7-й з 11 етапів сезону 1969/ Гонка №№180 | ||
| ← 6. Велика Британія • 8. Італія → | ||
| Дата | 3 серпня 1969 року | |
| Місце |  Німеччина | |
| Траса | Нюрбургринг | |
| Довжина кола | 22,835 км | |
| Дистанція | 319,690 км (14 кіл) | |
| Погода | Сонячно, тепло, сухо | |
| Поул | ||
| 9:04,0 |  Жакі Ікс | Бребгем-Форд |
| Найшвидше коло | ||
| 9:36,0 (8 коло) | Жакі Ікс | Бребгем-Форд |
| Подіум | ||
| Переможець | Жакі Ікс | Бребгем-Форд |
| 2 місце |  Джекі Стюарт | Матра-Форд |
| 3 місце |  Брюс Макларен | Макларен-Форд |
 | ||
| 1968 ← Гран-прі Німеччини 1969 → 1970 | ||
Гран-прі Німеччини 1969 року — сьомий етап чемпіонату світу 1969 року з автоперегонів у класі Формула-1, який відбувся 3 серпня на трасі Нюрбургринг. У гонці спільно брали участь автомобілі Формули-1 та Формули-2.
На денному п'ятничному тренуванні загинув Герхард Міттер. Четверо гонщиків після цього відмовилися брати участь у гран-прі.
Жакі Ікс, здобувши поул, виборов другу перемогу в кар'єрі та показав своє перше найшвидше коло.[1]
Передумови гран-прі
Склад учасників залишався тим самим, як і на Сільверстоуні двома тижнями раніше, за винятком відсутності команди Феррарі у повному складі та Джека Бребгема, який зламав кісточку. Австралієць був присутній у паддоку на милицях і планував повернутися до кабіни наступного гран-прі.[2]
До складу пілотів приєднався Маріо Андретті на заміну Джона Майлза у команді Лотус. Він мав пілотувати експериментальний повнопривідний Lotus 63,[3] на якому категорично відмовилися виступати Йохен Ріндт і Ґрем Хілл. Останній навіть назвав автівку «Смертельною пасткою» (англ. «Deathtrap»).
Джекі Стюарт прибув до Нюрбургрингу абсолютним лідером чемпіонату. На його рахунку вже було п'ять перемог у сезоні. За умови першого місця в Німеччині та набору найближчим переслідувачем у заліку, Брюсом Маклареном, не більше, ніж одного балу, він ставав чемпіоном на цьому етапі.[1]
У зв'язку з невеликою кількістю учасників, організатори гран-прі Німеччини вирішили влаштувати об'єднані перегони для гоночних автомобілів Формули-1 та Формули-2, як це практикувалося кількома роками раніше.[3] Гонщикам Формули-2 при цьому очки не зараховувалися.[4]
Заявлені учасники
Формула-1
| Команда | № | Пілот | Шасі | Двигун | Шини |
|---|---|---|---|---|---|
| Gold Leaf Team Lotus | 1 | Ґрем Хілл | Lotus 49B | Ford Cosworth DFV 3.0 V8 | F |
| 2 |  Йохен Ріндт | ||||
| 3 |  Маріо Андретті | Lotus 63 | |||
| Brabham Racing Organisation | 6 | Жакі Ікс | Brabham BT26A | G | |
| Matra International (Tyrrell) | 7T | Джекі Стюарт | Matra MS841 | D | |
| 7 | Matra MS80 | ||||
| 8 |  Жан-П'єр Бельтуаз | ||||
| Bruce McLaren Motor Racing | 9 | Денні Гальм | McLaren M7A | G | |
| 10 | Брюс Макларен | McLaren M7C | |||
| Rob Walker Racing Team | 11 |  Йо Зіфферт | Lotus 49B | F | |
| Antique Automobiles | 12 | Вік Елфорд | McLaren M7B | G | |
| Owen Racing Organisation | 14 | Джон Сертіс | BRM P139 | BRM P142 3.0 V12 | D |
| 15 | Джекі Олівер | BRM P138 | |||
 Ecurie Bonnier | 16 | Йо Бонніер | Lotus 49B | Ford Cosworth DFV 3.0 V8 | F |
| Frank Williams Racing Cars | 17 | Пірс Кураж | Brabham BT26A | D |
1 Джекі Стюарт пілотував Matra MS84 лише на вільних заїздах.
Формула-2
| Команда | № | Пілот | Шасі | Двигун | Шини |
|---|---|---|---|---|---|
| Ahrens Racing Team | 20 | Курт Аренс | Brabham BT30 | Ford Cosworth FVA 1.6 L4 | D |
| Roy Winkelmann Racing | 21 | Ганс Геррманн | Lotus 59B | F | |
| 22 | Рольф Штоммелен | ||||
| BMW AG München | 23 | Г'юберт Гане | BMW F269 | BMW M12/1 1.6 L4 | D |
| 24 | Герхард Міттер | ||||
| 25 | Дітер Квестер | ||||
| Matra Sports | 26 | Анрі Пескароло | Matra MS7 | Ford Cosworth FVA 1.6 L4 | D |
| 27 | Джонні Серво-Гавен | ||||
 Tecno Racing Team | 28 | Франсуа Север | Tecno TF69 | D | |
| Frank Williams Racing Cars | 29 | Річард Еттвуд | Brabham BT30 | D | |
| Squadra Tartaruga | 30 | Ксав'є Перро | Brabham BT23C | F | |
| Felday Engineering Ltd. | 31 | Пітер Ветсбері | Brabham BT30 | F |
Вільні заїзди
Погода протягом майже всього вікенда стояла суха, сонячна та спекотна. Гонщики почали заїзди у доброму настрої, намагаючись показати найкращий результат.
Ранкове тренування у п'ятницю пройшло спокійно, за винятком того, що Андретті проїхав лише кілька миль на повнопривідному Lotus до поламки розподільного вала, а Зіфферт переплутав час початку і прибув якраз перед закінченням, через що не показав швидкого кола.[2]
Під час денного п'ятничного тренування Ікс, Зіфферт, Стюарт, Ріндт і Макларен подолали 8-хвилинний бар'єр проходження кола. Серво-Гавен набагато випередив інших гонщиків Формули-2 і показував швидкість майже таку, як Сертіс на BRM. Практика Олівера була недовгою, оскільки паливна система на другому BRM вийшла з ладу.[2]
Герхард Міттер потрапив у летальну аварію між Flugplatz та Schwedenkreuz. Ймовірно, це відбулося через несправність передньої підвіски. За словами очевидців, у його BMW 269 відірвалося колесо, і німець нічого не міг зробити.[5] Коли стюарди приспіли на допомогу, Міттер був уже мертвий: шия була зламана основою шолома.[1] Г'юберт Гане, Дітер Квестер і Ганс Германн відмовилися після цього від участі у перегонах.
На суботніх заїздах Ікс покращив свій час до 7 хвилин 42,1 секунди, у той час як Стюарт відповів результатом у 7 хвилин 42,4 секунди. Андретті покращив своє коло з 8 хвилин 58 секунд до 8 хвилин 15 секунд, після чого на боліді зламався ще один розподільний вал, і вже другий двигун Cosworth вийшов з ладу. Боннієр, який не виступав у п'ятницю, очікуючи доставку авто, нарешті отримав свій Lotus 49B, втім, йому було так тісно в кабіні, що він не міг зігнути праву руку, аби керувати важелем перемикання передач, і мав справлятися лівою.[2]
Джекі Стюарт на тренуваннях пілотував повнопривідну Матра MS84, але зауважив, що вона нервово веде себе у поворотах, і у кваліфікації виступав на своїй звичайній МS80.[6] Жакі Ікс, залишившись єдиним представником команди Бребгем, мав на вибір BT26-3 і BT26-4 і, зрештою, віддав перевагу новішому.[2] Джон Сертіс вирішив, що його BRM P139 надто небезпечна через проблеми з підвіскою для даної траси, і також не брав участі у гран-прі.
Незважаючи на короткочасний дощ після тренувань, чудова погода зберігалася протягом усієї неділі, і, за приблизними оцінками, 350 000 глядачів відвідали Нюрбургринг, аби подивитись перегони.[2]
Кваліфікація
| Поз | № | Пілот | Команда | Час | Проміжок |
|---|---|---|---|---|---|
| 1 | 6 | Жакі Ікс | Бребгем-Форд | 7:42.1 | — |
| 2 | 7 | Джекі Стюарт | Матра-Форд | 7:42.4 | +0.3 |
| 3 | 2 | Йохен Ріндт | Лотус-Форд | 7:48.0 | +5.9 |
| 4 | 11 | Йо Зіфферт | Лотус-Форд | 7:50.3 | +8.2 |
| 5 | 9 | Денні Гальм | Макларен-Форд | 7:52.8 | +10.7 |
| 6 | 12 | Вік Елфорд | Макларен-Форд | 7:54.8 | +12.7 |
| 7 | 17 | Пірс Кураж | Бребгем-Форд | 7:56.1 | +14.0 |
| 8 | 10 | Брюс Макларен | Макларен-Форд | 7:56.5 | +14.4 |
| 9 | 1 | Ґрем Хілл | Лотус-Форд | 7:57.0 | +14.9 |
| 10 | 8 | Жан-П'єр Бельтуаз | Матра-Форд | 8:00.3 | +18.2 |
| 11 | 27 | Джонні Серво-Гавен | Матра-Форд | 8:11.1 | +29.0 |
| 12 | 14 | Джон Сертіс | БРМ | 8:12.1 | +30.0 |
| 13 | 28 | Франсуа Север | Техно-Форд | 8:13.9 | +31.8 |
| 14 | 26 | Анрі Пескароло | Матра-Форд | 8:14.8 | +32.7 |
| 15 | 3 | Маріо Андретті | Лотус-Форд | 8:12.1 | +30.0 |
| 16 | 15 | Джекі Олівер | БРМ-Форд | 8:16.2 | +34.1 |
| 17 | 23 | Г'юберт Гане | БМВ | 8:19.5 | +37.4 |
| 18 | 31 | Пітер Ветсбері | Бребгем-Форд | 8:20.0 | +37.9 |
| 19 | 20 | Курт Аренс | Бребгем-Форд | 8:23.2 | +41.1 |
| 20 | 29 | Річард Еттвуд | Бребгем-Форд | 8:24.6 | +42.5 |
| 21 | 25 | Дітер Квестер | БМВ | 8:26.8 | +44.7 |
| 22 | 22 | Рольф Штоммелен | Лотус-Форд | 8:28.1 | +46.0 |
| 23 | 16 | Йо Бонніер | Лотус-Форд | 8:35.0 | +52.9 |
| 24 | 30 | Ксав'є Перро | Бребгем-Форд | 8:35.4 | +53.3 |
| 25 | 24 | Герхард Міттер | БМВ | 8:36.5 | +54.4 |
| 26 | 21 | Ганс Геррманн | Лотус-Форд | 8:50.3 | +1:08.2 |
Хід перегонів
Жакі Ікс, маючи поул, пропустив момент старту і після кількох поворотів опинився на четвертій позиції. У лідери вийшов Стюарт, відразу за яким трималися Зіфферт та Ріндт. Маріо Андретті, намагаючись впоратися зі своїм повнопривідним болідом, розбив його, не проїхавши і кількох кілометрів дистанції. На його відламане колесо відразу наїхав Вік Елфорд. Вилітаючи з траси, його McLaren кілька разів перекинувся. Андретті допоміг Елфорду залишити розбиту автівку, а заразом і надав першу медичну допомогу, оскільки рука британця виявилася зламаною в трьох місцях. На другому колі Кураж надто круто звернув на спуск, і його Brabham опинився в кюветі. Боннієр після чотирьох кіл заїхав у бокси з бензобаком, що почав протікати.[2]
У лідируючій групі Жакі Ікс поступово скорочував відставання від Стюарта. Спершу він обігнав Ріндта, який мав проблеми із запалюванням, через що той за кілька кіл і зійшов. Зіфферт також недовго чинив опір натиску бельгійця. Після цього двох лідерів чемпіонату поділяли лише 9 секунд, на ліквідацію яких в Ікса пішло ще кілька кіл. На сьомому — він випередив і шотландця. Втім, з шостого кола Стюарт мав проблеми з коробкою передач: перехід на підвищені передачі доводилося дублювати, оскільки механізм не завжди спрацьовував правильно. Однак, ще протягом двох кіл шотландець тримався за Іксом, не пресингуючи, але залишаючись у дзеркалах бельгійця, і очікуючи на його помилку. Втім, цього не сталося, і на десятому колі Matra сповільнилася майже на десять секунд. Ріндт заїхав у бокси після дев'яти кіл, скаржачись, що його двигун глухне, але його повернули на трасу, проте на наступному колі зійшов остаточно. У Гальма вийшла з ладу коробка передач, яка видавала шум і міцно блокувалася, навіть у той час, коли механіки відкочували болід.[2]
Після повернення лідерства Ікс очолював пелетон до самого фінішу і здобув свою першу перемогу для команди Бребгем. Стюарт, відставши на хвилину, приїхав до фінішу другим. Зіфферт впевнено йшов третім, коли на тринадцятому колі, неподалік Карусселя, його підвіска зламалася, і він, залишившись неушкодженим, з'їхав з траси. Третім несподівано став Брюс МакЛарен, четвертим – Ґрем Хілл. Загалом, з пілотів, які виступали на машинах Формули-1, дісталися тільки ці четверо. При цьому з восьми пілотів Формули-2 достроково зійшли лише двоє. Першим у своєму класі став француз Анрі Пескароло, який фінішував п'ятим у загальному заліку. Штоммелен, Еттвуд та Аренс боролися за друге місце. На останньому відрізку з-під Lotus 59B вирвалося полум'я, від чого Штоммелен не зупинився, а продовжив їхати до фініша, де, як він знав, мав бути начальник пожежної охорони. Полум'я швидко загасили, і, хоча цей інцидент позбавив німця другого місця, він не отримав жодних опіків.[2] Другим і третім стали Річард Еттвуд, який виступав за команду Френка Вільямса, та Курт Аренс на особистому Brabham BT30.[6]
Результати
| Пілот | Команда | Кіл | Час | Старт | Очок | |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | Жакі Ікс | Бребгем-Форд | 14 | 1:49:55,4 | 1 | 9 |
| 2 | Джекі Стюарт | Матра-Форд | 2 | +57,7 | 4 | 6 |
| 3 | Брюс Макларен | Макларен-Форд | 14 | +3:21,6 | 8 | 4 |
| 4 | Ґрем Хілл | Лотус-Форд | 14 | +3:58,8 | 9 | 3 |
| 5 | Анрі Пескароло | Матра-Форд | 14 | +7:11,0 | 17 | |
| 6 | Річард Еттвуд | Бребгем-Форд | 13 | +1 коло | 20 | |
| 7 | Курт Аренс | Бребгем-Форд | 13 | +1 коло | 19 | |
| 8 | Рольф Штоммелен | Лотус-Форд | 13 | +1 коло | 21 | |
| 9 | Пітер Ветсбері | Бребгем-Форд | 13 | +1 коло | 18 | |
| 10 | Ксав'є Перро | Бребгем-Форд | 13 | +1 коло | 22 | |
| 11 | Йо Зіфферт | Лотус-Форд | 12 | підвіска | 4 | 2 |
| 12 | Жан-П'єр Бельтуаз | Матра-Форд | 12 | підвіска | 10 | 1 |
| Схід | Денні Гальм | Макларен-Форд | 11 | трансмісія | 5 | |
| Схід | Джекі Олівер | БРМ-Форд | 13 | витік палива | 20 | |
| Схід | Йохен Ріндт | Лотус-Форд | 10 | запалювання | 3 | |
| Схід | Франсуа Север | Техно-Форд | 9 | шестерня приводу | 16 | |
| Схід | Джонні Серво-Гавен | Матра-Форд | 6 | двигун | 15 | |
| Схід | Йо Бонніер | Лотус-Форд | 4 | витік палива | 14 | |
| Схід | Пірс Кураж | Бребгем-Форд | 1 | аварія | 7 | |
| Схід | Вік Елфорд | Макларен-Форд | 0 | аварія | 6 | |
| Схід | Маріо Андретті | Лотус-Форд | 0 | аварія | 12 | |
| Відм | Джон Сертіс | БРМ | проблеми з підвіскою/відмова | 11 | ||
| Відм | Г'юберт Гане | БМВ | відмова | 23 | ||
| Відм | Дітер Квестер | БМВ | відмова | 24 | ||
| Відм | Ганс Геррманн | Лотус-Форд | відмова | 26 | ||
| НС | Герхард Міттер | БМВ | летальна аварія | 25 |
Кола лідирування
- 1—6 — Джекі Стюарт;
- 7—14 — Жакі Ікс.
Галерея пілотів
-
-
-
-
Джекі Олівер
Положення в чемпіонаті після Гран-прі
|
|
- Примітка: Тільки 5 позицій включені в обидві таблиці.
Наслідки
- Джекі Стюарт і кілька інших учасників виступили за убезпечення траси. Автомобільний клуб Німеччини обіцяв покращення на 1970 рік, і наступне гран-прі відбулося на Гоккенгаймі. Оновлений Нюрбургринг відкрили в сезоні 1971 року.[1]
- Німецький автогонщик Удо Шютц, який у червні 1969 року потрапив у аварію на 24 годинах Ле-Мана, після смерті у серпні на трасі Міттера остаточно вирішив назавжди залишити перегони.[5]
Примітки
- ↑ а б в г Гран-прі Німеччини 1969 на Statsf1.com. [1] (фр.)
- ↑ а б в г д е ж и к Стаття Деніс Дженкінсон у журналі «Motor Sport». [2] (англ.)
- ↑ а б Гран-прі Німеччини 1969 року на Grandprix.com. [3] (англ.)
- ↑ Гран-прі Німеччини на Racing-statistics.com. [4] (нім.) (англ.)
- ↑ а б Герхард Міттер. [5] (англ.)
- ↑ а б Гран-прі Німеччини 1969. [6] (рос.)
Посилання
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Формула-1 — Гран-прі Німеччини 1969 |
- Гран-прі Німеччини 1969 року (англ.)
- Стартова решітка гран-прі (англ.)
- Енциклопедія Формули 1:1950-2023. Гран-прі Німеччини 1969 (рос.)
- Результати гран-прі Німеччини 1969 на офіційному сайті Формули-1 (англ.)
- Гран-прі Німеччини 1969 року на сайті журналу «Motor Sport» (англ.)
- Історія Нюрбургрингу. 1969 (нім.)
| Попередня гонка: Гран-прі Великої Британії 1969 року | FIA Формула-1 Чемпіонат Світу Сезон 1969 | Наступна гонка: Гран-прі Італії 1969 року |
| Попередня гонка: Гран-прі Німеччини 1968 | Гран-прі Німеччини | Наступна гонка: Гран-прі Німеччини 1970 |
|
|
